Згадайте про своє життя, або уявіть, що ви проживаєте в звичайному
українському селі, або в багатоквартирному міському будинку. В тому й другому
випадку ваше житло має вхідні двері. Більше того, вони обов’язково з замком
(замками), з допомогою якого ви регулюєте прохід на свою територію сусідів. Ви
добре знаєте, що більшість ваших сусідів цілком порядні люди, спокійні та
доброзичливі в повсякденному житті. Ви знаєте, що найближчий сусід хворіє
шизофренією і періодично лікується в психоневрологічному диспансері, куди його
відправляють родичі тому, що під час загострення хвороби його поведінка стає
небезпечною для нього і для навколишніх людей. Ви знаєте також, що недавно
старший син сусіда, що живе через дорогу, повернувся додому з тюрми, де
відбував друге покарання за розбій та пограбування. І ще багато дечого ви
знаєте і добре пам’ятаєте. В цей час до вас звертається один із сусідів з
проханням, щоб ви зняли зі своїх вхідних дверей замок і залишили своє житло без
замка. Ваша реакція на прохання сусіда цілком прогнозована. Вона очевидна як
білий світ і ніякої альтернативи не має.
Догадливий читач вже давно впізнав, про яких сусідів йдеться. Для менш
догадливого поясню. Ви – це Євросоюз. Вхідні двері з замком – це кордон ЄС з
візовим режимом про умови перетину кордону. Прохання сусіда до вас – це
звернення української держави до Європарламенту про введення для громадян
України безвізового режиму з країнами ЄС. Далі постараюсь обійтися без алегорій
і спілкуватись з читачем прямою мовою.
Європарламент може певний час не відповідати відмовою на прохання
української держави, що він, до речі, з успіхом робить вже декілька років, але
це зовсім не означає, що він обов’язково зробить виняток для нас і надасть нам
безвізовий режим саме тоді, коли в Україні йде війна. Ми з вами, шановні
читачі, не будемо вважати, що в
Європарламенті засідають круглі ідіоти, які спроможні приймати подібні рішення.
Будь якій адекватній людині зрозуміло, що в подібній ситуації ніхто і ніколи
надавати нам безвізовий режим не буде. Не тому, що він нам потрібен не більше
ніж зайцеві «стоп-сигнал» під хвіст, а тому, що ризики для Європи при цьому
стають незрівнянно більшими ніж можливі вигоди.
Зараз питання не про безвізовий режим. З ним все зрозуміло. Питання про
наполегливість, з якою українська влада намагається переконати нас повірити відвертій
брехні. Кому і для чого це потрібно? На мою думку, заяви найвищих державних
чиновників про надання нам безвізового
режиму, як і їх одноголосні заяви про недоцільність проведення в Україні
дострокових президентських і парламентських виборів, мають одну спільну мету:
якомога на більший термін продовжити для себе можливість і далі безкарно
грабувати український народ. Якщо цей народ вже майже голий і босий і зняти з
нього вже більше нічого, тоді – отримати черговий транш кредиту МВФ, швиденько
розікрасти його і розсувати по власних кишенях. Всі ці владні заяви про турботу
про народ не більше, ніж чергова спроба «навішати нам локшини на вуха». Це моя
суб’єктивна думка. А як ви думаєте? 