Стою на зупинці в очікуванні громадського транспорту. Прохолодно. Сльота
під ногами. Під’їхав автобус. З його відкритих дверей дихнуло теплом і
затишком. Увійшовши всередину, показую пільгове посвідчення … і зустрічаю
приємну посмішку водія.
-Доброго дня. Проходьте, будь ласка. В салоні є вільні місця, присядьте, -
чую немов з казки. Ноги не хочуть рухатись. Стою зачарований. Не поспішаючи
рушив автобус. За вікнами пропливають знайомі краєвиди. Потроху прийшовши до
тями, цікавлюсь причинами нетипової поведінки водія.
- Все дуже просто, - чую у відповідь. – Ви перший пасажир, який перед
входом в автобус очистив від брудного
снігу своє взуття.
Уже давно закінчилась моя поїздка в автобусі. Добігає кінця багатий
пригодами сьогоднішній день. Чомусь не залишають моєї сивої голови думки і
спогади, навіяні поїздкою? Чи дійсно так важко вирватись з бідності, безладу,
несправедливості, свавілля влади – цього жахливого українського кругообігу? А
може все значно простіше?
