Це короткий коментар-роздум, навіяний статтею Олени Білозерської «Мовчати,
щоб не підставити». Цитата з неї: «…коли частина твоєї держави окупована
ворогом, ворога треба бити. Навіть якщо твоє верховне командування веде з цим
ворогом бізнес. У тебе є Батьківщина, і ти її солдат. На цьому крапка». Повністю
розділяю Вашу думку, пані Олено, що захист Батьківщини-матері є священним
обов’язком її свідомих дітей. Тут немає про що сперечатись і можна поставити
крапку. На папері. А в житті дещо по-іншому. Щоб не заблукати серед високих
слів, варто уточнити деякі з Ваших тверджень. Сумніваюсь, що в сучасній Україні
допустимо ототожнення понять «держави» і «Батьківщини». Ворогом окупована
(захоплена) не частина української держави, а частина її території на півдні і
сході України з багатомільйонним населенням. Що стосується сучасної української
держави, то вона вже досить давно не являється українською по своїй суті. Чи
окупована ця держава ворогом, чи зкурвилась виборцями або сама по собі за роки
«незалежності», я достеменно не знаю і стверджувати що-небудь на цю тему не
берусь. Знаю тільки одне, що ця держава працює не в інтересах українського
народу і народ давно не сприймає її як свою, рідну.
Коли сусідня держава захопила Крим і розв’язала війну на сході України, то
українська держава зобов’язана була організувати захист свого населення і
боротьбу за звільнення захоплених ворогом
територій. Не мені Вам розповідати, пані Олено, хто весною-літом 2014
року став на захист Батьківщини і почав боротьбу за звільнення окупованих
територій: держава чи народ? Тим більше, не мені Вам розповідати хто сьогодні
воює на фронті і захищає свою Батьківщину:
держава чи народ?
Актуальним для мене протягом двох років залишається запитання: чи вистачить
сил українцям самотужки перемогти в цій війні на порядок сильнішу
державу-окупанта? Можливо, більш правильним було б спочатку побудувати у себе
таку державу, яка під час війни не бізнес з ворогом вела, а працювала б в
інтересах власного народу, що тисячами гине під ворожими бомбами на рідній
землі і мільйонами змушений залишати свої домівки і тинятися по світах?
Надзвичайно турбує ситуація, в якій справжній захисник Вітчизни є нелегалом, а
держава, що веде бізнес з окупантом і грабує свій народ, цілком легальна. Це
нонсенс, оцінити який ніякими цензурними словами неможливо.
Чомусь пригадалась історія з
рибалкою, що вийшов в море на дірявому човні, який замість ловлі риби змушений
був весь час черпати воду і виливати за борт, щоб не затонути, а його діти в
цей час чекали свіжої риби до вечері. Може тому, що важливіше було б спочатку
підготовити човен для виходу в море, враховуючи те, що йдеться не тільки про
рибу, а і про власне життя? Це – щодо життєвих пріоритетів.
А що стосується нашого сьогодення, то думаю, що у нас уже не про рибу дітям
до вечері йдеться. Хоч би батько в сім’ю живим вернувся.
