РОЛЬ ПРЕЗИДЕНТА

Не вчіть яблуню родити яблука,

просто відженіть від неї свиней.

                          Г.С.Сковорода.

   Запитання кандидата в президенти П.О.Порошенка до українських виборців, з поглядом на свого опонента, чи готові вони стати пасажирами літака, за кермом якого буде пілот без відповідних знань управління літаком і будь-якого досвіду, свідчить про визначальну роль президента в управлінні державою. В розумінні Петра Олексійовича, звичайно, і тієї однієї четвертої частини виборців, що підтримали його в другому турі виборів.

   Чому ж три чверті виборців не сприйняли такого вбивчого, на перший погляд, порівняння і президентську посаду довірили Володимиру Зеленському, людині без спеціальних знань державного управління і будь-якого політичного досвіду? Волевиявлення виборців в ході виборів президента України свідчать як мінімум про дві беззаперечні речі.

   Перше, значна більшість українців не сприймають себе пасажирами літака, а президента, якого вони самі обирають на найвищу державну посаду, як свого керманича. Сучасні українці – це нащадки хліборобів, тисячолітній досвід яких остаточно переконав, що якість їх життя, як і саме життя, залежить від них самих. Зовсім не випадково українська народна мудрість говорить: гарно попрацюєш – гарно поживеш, та на Бога надійся, але сам не плошай.

   Друге, українці – волелюбна нація, яка ніколи не визнавала будь-якої зверхності над собою, крім Бога. Терпіти тимчасово і боротись проти поневолення могла, тільки не визнавати. Коліївщина, опришки, гайдамаки, козаки – явище суто українське, є беззаперечним підтвердженням цього історичного факту. Масова еміграція українців за кордон в різні часи теж є свідченням нетерпимості до насилля, неволі та несправедливості. Традиційно прийнятним для українців було і залишається рішення віче – загальних зборів громади. Вважаю, що одним із факторів, що вплинув на наше волевиявлення, є зростання до критичної межі недовіри до особи Петра Олексійовича Порошенка, який своєю надмірною тягою до власного збагачення, в тому числі і на крові воюючого народу, в значній мірі скомпрометував себе як гарант Конституції.

   Пересічний українець розуміє, що для виконання функцій президента спеціальні знання і досвід управління державою далеко не головні умови для підтримки виборцями кандидата на найвищу державну посаду. Чесність, порядність, відповідальність, оголене відчуття справедливості – ось грані характеру людини, яку хочуть бачити на посаді президента українські виборці. Чи відповідає нашим бажанням Володимир Зеленський, чи ні  час покаже.

   Президентські виборчі перегони – 2019 засвідчили ще один важливий факт – українське громадянське суспільство вже пройшло досить значний шлях в своєму розвитку. Суттєво зменшилась в зрівнянні з попередніми роками кількість виборців, готових продати свій голос за пакет гречки і баночку кильки в томаті навіть при тому, що ціна за один проданий голос зросла до тисячі гривень. Ми вчимось вирішувати свої проблеми самі, без очікування сторонньої допомоги, без крові і потрясінь, цивілізованим шляхом. Слава Україні!   

                

ВЕСНА НАДІЇ

                                                                                           Було нам важко і було нам зле,

                                                                                           І західно, і східно.

                                                                                           Було безвихідно. Але

                                                                                           Нам не було негідно.

                                                                                                                Ліна Костенко

   Деталі політичної мозаїки в Україні з початком весни 2019 року почали складатися досить привабливо для людей патріотичних поглядів. Ще вчора, розбещена подачками комуністичної і сучасної української влади, більшість населення виживала в очікуванні чергової передвиборної обіцянки, або подачки у вигляді «підвищення» зарплат і пенсій. Вже звичним для господарського ока стало передвиборне засівання «турботливими» політиками свого електорального поля банальними гречкою та кількою в томаті, іменними кульковими ручками, копійчаними кишеньковими календариками та поліетиленовими пакетами. Найбільш працьовита та ініциативна частина українців подалася на заробітки в інші країни. Дехто продовжував тинятися в пошуках роботи, дехто – шукати вихід з горя в оковитій. Більше чотирьох десятків кандидатів на посаду президента України лише підкреслювали глибину нашої політичної кризи.

   Перші паростки надії на позитивні зміни в країні зазеленіли ще в січні, коли об’єднана з чотирьох невеличких партій і ряду громадських організацій демократична опозиція висунула єдиного кандидата в президенти  від демократичних сил – Анатолія Степановича Гриценка. В перший день весни голова парламентської партії «Самопоміч» кандидат в президенти України А.І.Садовий  заявив про зняття своєї кандидатури з президентських перегонів  на користь більш рейтингового кандидата від демократичних сил А.С.Гриценка. Рішення А.І.Садового – приклад патріотизму політика, який здатен в складний час, коли на шальках виборчих терезів вирішується питання існування самої держави Україна, продемонструвати свою державницьку позицію і свої власні політичні амбіції підпорядкувати інтересам народу. Без перебільшення вважаю це безпрецедентне в історії України рішення епохальним. Маю велику надію, що поступок А.І.Садового не останній серед кандидатів в президенти і лідерів громадської думки.

   Цілком можливою може стати ситуація, коли свідома патріотична меншість українських виборців отримає перемогу на виборах президента абсолютно законним демократичним шляхом і, що саме головне, без жодної краплі пролитої крові. Слава Україні!       

В АВТОБУСІ

   

   Стою на зупинці в очікуванні громадського транспорту. Прохолодно. Сльота під ногами. Під’їхав автобус. З його відкритих дверей дихнуло теплом і затишком. Увійшовши всередину, показую пільгове посвідчення … і зустрічаю приємну посмішку водія.

   -Доброго дня. Проходьте, будь ласка. В салоні є вільні місця, присядьте, - чую немов з казки. Ноги не хочуть рухатись. Стою зачарований. Не поспішаючи рушив автобус. За вікнами пропливають знайомі краєвиди. Потроху прийшовши до тями, цікавлюсь причинами нетипової поведінки водія.

   - Все дуже просто, - чую у відповідь. – Ви перший пасажир, який перед входом в автобус  очистив від брудного снігу своє взуття.

   Уже давно закінчилась моя поїздка в автобусі. Добігає кінця багатий пригодами сьогоднішній день. Чомусь не залишають моєї сивої голови думки і спогади, навіяні поїздкою? Чи дійсно так важко вирватись з бідності, безладу, несправедливості, свавілля влади – цього жахливого українського кругообігу? А може все значно простіше?