Президент Порошенко підписав указ про оголошення 2016 року – роком
англійської мови в Україні, аргументуючи своє рішення низьким рівнем знань нами
мови міжнародного спілкування, що створює бар’єр для переорієнтування українців
на цінності західного світу. У мене виникло два запитання, на які я хотів би
отримати відповідь. Перше. Про які цінності західного світу говорить президент?
Друге. Чи актуальним є питання вивчення англійської мови для пересічного
українця?
Я не збираюся занурюватись на всю глибину проблеми, розуміючи, що моя
публікація – не наукова стаття, а лише спроба висловити власну думку та своє
розуміння її актуальності, відділити, так би мовити, зерно від полови. Дворічне
проживання в середині 60-х років в Латвії, шестирічний досвід проживання в
інших країнах західного світу в різних якостях (офіцера групи радянських військ
в Німеччині, учасника урочистого прийому першими особами держави в Берліні,
учасника «інтернаціональної допомоги» народам Чехословаччини в серпні 1968
року, українського заробітчанина в Португалії 30 років потому) дає мені
підстави висловити власну думку про так звані західні цінності. Візьму на себе
відповідальність стверджувати, що бажання жити гідно, з повагою як до власних
прав, свобод та обов’язків так і до сусідніх, притаманне більшості людей різних
народів, незалежно від того де вони проживають – на схід чи на захід сонця. Якщо
говорити про розбіжності між західними та нашими цінностями, то вони не
суттєві. Відмінності між українцями та
представниками західноєвропейських народів мають, на мій погляд, ментальний, а
не ціннісний характер. Є загальноцивілізаційні цінності, наприклад: право на
життя, збереження здоров’я, недоторканість особи. Вони в рівній мірі
залишаються цінностями як для більшості народів західного світу, так і для
більшості українців. Підтримка людини,
що спіткнулась, так само, як і допомога людині з обмеженими можливостями
цінується в цивілізованому світі скрізь і завжди. Водночас, прихід на подвір’я
сусіда зі зброєю в руках, або навіть без зброї, але з поганими намірами, не
цінується серед всіх без виключення цивілізованих людей. За весь час майже
десятирічного проживання на заході і спілкування з людьми західного світу мені
так і не довелось зустріти жодної з їх цінностей, яка була б новою для мене і вимагала
моєї переорієнтації. Думається, що президентські та урядові заходи по посиленню
вивчення англійської мови в Україні, це чергова порція полови перед очима
українців для приховування значно більше болючих і актуальніших наших проблем.
Так звані західні цінності в моєму розумінні - це насамперед повноправне,
заможне життя переважної більшості населення будь-якої західної країни,
гарантоване і захищене їх конституцією та державою. Серед всього розмаїття
людських цінностей нам, українцям, насамперед хочеться того, що втрачено нами,
чого зараз немає в нашій країні – заможного життя народу,
справедливості та верховенства права – всього, що мали українці в минулому, за
часів існування на цій землі своєї національної держави. Маю дуже великий
сумнів, що вивченням англійської мови, або безвізовим режимом з країнами ЄС, ми
повернемо собі достаток і справедливість.
Чи можливо взагалі повернути все втрачене нами на нашу благодатну землю, в наші домівки в
Україні? Звичайно можливо. Але досягти щасливого життя в своєму домі можна
йдучи зовсім не тим шляхом, який в свій час обрав я, виїхавши на заробітки в
далеку Португалію. Так, мені вдалося там заробити і привезти додому
певну суму грошей, дещо поправити фінансове становище, але щастя моїй сім’ї,
розкиданій по світах, це не принесло. Я вважаю, що для щасливого життя у
власному домі геть не потрібно поглиблено вивчати англійську або іншу мову
міжнародного спілкування та переорієнтовуватись на західні цінності, котрі
нічим не відрізняються від наших. Нам, українцям, потрібно наполегливо вивчати
і досконало знати рідну, українську мову. Знання рідної мови прибере потужні
бар’єри, збудовані для нас у вигляді історичних казок, міфів «старшого брата» та
різних «духовних скрєпів» державами, що тривалий час хазяйнували і продовжують
хазяйнувати на нашій землі, і буде
сприяти вивченню історії свого древнього багатомільйонного народу не з
радянських підручників, а з першоджерел. Рідна мова – єдиний носій рідної,
власне української культури, традицій українського народу, нашої національної
ідентичності. Варто нагадати, що ще
тисячу років тому, коли, наприклад, Лондон і Париж були звичайними
селами без водопроводу і каналізації, а Москви взагалі ще не існувало, київські
дівчата, виходячи заміж за найвідоміших представників західноєвропейських
народів, вчили їх грамоті по книжках, написаних київськими монахами
староцерковнослов’янською мовою, з якої утворилась сучасна українська мова.
Знання історії та культури рідного народу, в свою чергу, відкриє нам очі від
президентської полови та допоможе зрозуміти причини нашого сьогоднішнього
зубожіння та водночас надмірного збагачення українських олігархів та інших
доморощених можновладців, буде сприяти відновленню справедливості та
верховенства права на нашій землі.
Я зовсім не проти вивчення іноземної мови для кращого спілкування з
західними сусідами. Більш того, коли виникала потреба, я вивчав і користувався
на цілком пристойному рівні німецькою і португальською мовами для порозуміння з
місцевим населенням. Але в той час, коли,
образно кажучи, горить моя українська хата, я б спочатку загасив полум’я, потім
встановив би причину пожежі, щоб не допустити її повторення в майбутньому і
лише тоді взявся б за відновлення пошкодженої вогнем хати або зведення нової,
не цураючись при цьому спілкування з сусідами. Щонайменше дивно виглядає указ
президента про оголошення 2016 року – роком англійської мови в Україні в той
час, коли значна частина народних депутатів з трибуни Верховної Ради та інших
державних високопосадовців протягом всіх років незалежності продовжують
спілкуватись з нами, українцями, мовою агресора і загарбника, мовою вбивць
наших побратимів. Я більше ніж переконаний, що не про вивчення англійської мови
українцям потрібно думати в 2016 році. Сьогодні, коли наша хата вже загорілась
і палає полум’ям, а не бачити і не
розуміти цього може хіба що тільки сліпий і бездуховний, нам спочатку за відрами
з водою треба бігти і гасити пожежу, а не лити воду на чужий млин. Якщо ми хочемо зберегти себе як націю, то робити
це потрібно якнайшвидше нам самим, не очікуючи на «доброго дядю». В разі, коли
рідна мова перестає бути аргументом, потрібно терміново шукати і
використовувати інші, більш переконливі, але не марнувати час різними
«вдосконаленнями», асоціаціями, реструктуризацією боргів, простим переодяганням і т.п. Ціна питання – не тільки
власне життя, а і життя цілої нації разом з мільйонами тих, хто нам, українцям,
повірив на Майдані і продовжує вірити навіть під
час війни. Для громадян України, пріоритетним для яких є шлях перетворення українців з нації патріотів в
європейських або євразійських манкуртів, дії
президента Порошенка – самий підходящий для цього дороговказ. Слава Україні!
Пропоную вірш Володимира Сіренка «У
незалежному Києві» як ілюстрацію до роздумів колишнього заробітчанина та
інтернаціоналіста.
Всюди наші українські
лиця, але де не йди чи де не стань,
по-російськи чтокає
столиця, наче це не Київ, а Рязань.
Чтокають нащадки гречкосіїв
і нащадки козаків довкруж.
Витравила все святе
Росія з українських легковірних душ,
аби нас тримати за
тубільців, дворових індиків — не орлів.
Меншає свідомих
українців, більшає задурених хохлів…
Я іду, прибитий, по майдану між чужими нашими людьми,
і кричати хочеться —
Богдане, злізь з коня, манкуртів врозуми!
