ПРО ЩО ГОВОРЯТЬ ЧИСЛА

Зона ділиться на три категорії засуджених: мужиків, злодіїв і шісток. Злодій – еліта зони. Йому працювати западло.

Той, хто топтав зону

   Рішення суду про арешт Надії Савченко викликало в українському суспільстві неоднозначну реакцію. Більшість людей, згідно даних різних опитувань, 53-55% вважають Н.Савченко терористкою і підтримують її арешт і позбавлення волі на період проведення слідства. Меншість, 45-47% опитуваних вважають Н.Савченко героєм і засуджують її арешт українським судом.

  Я вже досить немолода за віком людина почуваюсь більш-менш комфортно тоді, коли розумію процеси, події або вчинки, що відбуваються в навколишньому житті. Затримання і взяття під варту на 59 діб Героя України Надії Савченко – подія сама по собі нетипова для нашого суспільства і пройти осторонь, зробивши вигляд, що не помічаєш такої «дрібниці», досить важко. Мене цікавить не сам факт арешту, незалежно від того готувалась Н. Савченко вбити президента України, знищити Верховну Раду і весь урядовий квартал Києва, чи ні. Для цього є суд. Це його робота: встановити факт злочину і призначити відповідальність за його скоєння. Заслуговує Президент разом з народними депутатами та Урядом такої оцінки їх діяльності, чи ні – це тема окремої розмови і окремих дій. Як кажуть, всьому свій час.

Сьогодні мене зацікавили абстрактні числа, що свідчать про відношення людей до одного і того ж факту – затримання і взяття під варту людини, що підозрюється у підготовці до терористичного акту проти найвищих державних осіб своєї країни. До речі, діаметрально протилежні відношення до одного і того ж факту! Образно кажучи дивлячись на один і той же об’єкт майже половина людей стверджує, що він білий, а друга половина переконана, що цей об’єкт чорний! Як реагувати на подібні речі людині, яка надіється, що здоровий глузд ще не остаточно залишив її? Я не збираюсь претендувати на істину в найвищій інстанції. Я лише покладу на папір своє бачення цієї ситуації.

   Державні установи для відбування покарань, про які згадується в епіграфі до замітки, як і всі інші державні та суспільні інститути, є в тій чи іншій мірі віддзеркаленням нашого суспільного устрою. Будь-яке суспільство умовно ділиться на певні категорії людей: головна і найбільш чисельна – люди, які працюють (будують, виробляють, творять, вирощують, захищають, виховують, лікують і таке інше); друга – люди, що управляють (влада в суспільстві); третя – люди, що обслуговують перших і других (офіціанти, бармени, водії пасажирського транспорту, в т.ч. службового, повії, прибиральники і т.п.). В цивілізованих суспільствах люди добре розуміють, що добробут і щасливе, гідне людини життя будь-якої категорії чи прошарку населення можливе виключно при єдиній умові, коли заможно і щасливо буде жити головна категорія людей – люди праці, що складають більшість суспільства. Влада Януковича, наприклад, чи не головним гаслом і досягненням якої була «стабільність життя», добре засвоїла ці життєві університети. Я ніколи не був симпатиком «донецьких». Та і не про них мова. Сьогодні в Україні ми живемо в умовах, коли влада разом зі своїми прямими функціями, а нерідко і замість них, є найбільшим злодієм і грабіжником, виступає найбільшою загрозою існуванню самої держави. Злодію, навіть коли він володіє мільярдними статками і англійською мовою, не подобається коли його називають злодієм. Більш прийнятною стала назва корупціонер або борець з корупцією. Хоча все це умовності, що ніяк не впливають на суть людини і її вчинки. Очевидно, що для людей праці злодій завжди залишається людиною, що викликає до себе зневагу і презирство тільки тому, що не хоче чесно працювати і заробляти кошти на проживання, живе за рахунок інших людей. Людина праці і злодій – це антиподи людського суспільства. Природно, що у чесних людей, які заробляють на проживання своїм трудом, будь-які думки, розмови і дії, направлені на ізоляцію злодія від суспільства викликають схвалення і підтримку. Водночас, у злодія, хабарника, шахрая і іншого людського непотребу такі дії держави викликають цілком протилежні відчуття.

   Повернемось до чисел, які збурюють здоровий глузд до їх несприйняття і спротиву. Хочу наголосити, що я свідомо виношу за дужки нашої розмови сам факт підготовки терористичного акту відносно злодія, який давно уже втратив відчуття межі дозволеного або, як прийнято говорити, перейшов червону лінію. Це теж тема не сьогоднішньої розмови. 53-55% підтримки громадянами України дій влади по затриманню і арешту Н.Савченко підштовхує мене до дуже сумних роздумів. Судячи по відсотках підтримки, я так розумію, що більшість нашого населення влаштовує ситуація в якій злодії впевнені у своїй безкарності і живуть як хочуть, а людям праці, яких уже меншість в Україні, залишається тільки право мовчазного споглядання за цією кричущою несправедливістю. Все це відбувається лише тому, що в Конституції України відсутній чіткий механізм відкликання обраних демократичним шляхом Президента і народних депутатів, що створює для них атмосферу вседозволеності та безкарності, приводить до втрати відповідальності перед своїми виборцями і сприяє перетворенню їх на звичайнісіньких злодіїв. Створити цей конституційний  механізм нам не дозволяє інстинкт самозбереження Президента і народних депутатів,  котрим ми передали своє право на владу в ході виборів і які ніколи в житті добровільно не відмовляться від влади, тим більше, коли вона ніким і нічим не контрольована. Вигнання чергового президента і розпуск Верховної Ради нічого не змінить, як і не змінило до цієї пори, тому що діюче виборче законодавство сприяє попаданню на найвищі державні посади різних проходимців-самовисуванців, яких ми з вами, шановні виборці, з задоволенням делегуємо у владу за пакет гречки та баночку кільки в томаті або за їхні гарні обіцянки, як частенько буває під час виборів. Вся майже тридцятилітня історія незалежної України є цьому беззаперечним доказом.

   Ви все ще вірите, що всі ті хто протягом десятиліть обкрадав і продовжує обкрадати нас добровільно відмовляться від влади і повернуть нам награбоване? Дивлячись на числа підтримки дій влади, так. Це ваше право. Я особисто протягом всього свого життя так і не отримав жодної підстави для того, щоб повірити і надіятись на такі чудеса. Мені дуже хочеться, щоб ми, українці, повернулися до нормального, гідного людини життя без великої кількості пролитої крові своїх же громадян. Я прекрасно усвідомлюю при цьому, що влада людей праці, навіть самих чесних і самих справедливих, що є меншістю в нашому суспільстві, не може бути встановленою демократичним шляхом, без кровопролиття. Слава Україні!