16 березня 2014 року жителі Кримського
півострова проголосували за возз’єднання з Росією. Днями пізніше Рада федерації
РФ включила Крим і Севастополь в склад Росії на правах суб’єктів федерації.
Який відсоток голосів було віддано на «референдумі»
за возз’єднання з Росією (20, 30 чи 90), зараз немає ніякого значення.
Проголошення «результатів» того референдуму було очікуваним, тому і не
викликало у кримчан бурю негативних емоцій, тим більше – масового спротиву.
Поведінка кримчан в березні минулого року – це оцінка політики української
влади, оцінка діяльності української держави. Це – історичний факт. Це – їх
вибір. В цивілізованому світі право вибору людини, як і людської спільноти,
прийнято поважати.
Якщо людина
своїми діями, навіть без будь-якої спроби їх пояснити, дала мені зрозуміти, що вона
не хоче мати зі мною нічого спільного, чи варто мені доганяти її і пропонувати
свої послуги? Думаю, не варто. Якщо вона пізніше передумає і звернеться за допомогою, це буде
зовсім інша справа: від помилки ніхто не застрахований. Але нав’язувати свої
послуги, коли мене про це ніхто не просить, я б не став. Тому для мене не те
щоб дивною, а неприйнятною є діяльність української держави по відношенню до
Криму: продовження відносин, ніби нічого і не трапилось.
Заява пана
Яценюка про готовність уряду затвердити перелік товарів для продажі в Криму
свідчить, що пріорітетом для цього уряду є тимчасові матеріальні вигоди, а не
моральні засади – наприклад, совість, чи національна гідність. Ніколи і ніхто в
світі ще не став поважати державу, яка сама себе не поважає. Ніхто з такою
державою серйозних порядних справ мати не наважиться. Це тільки Яценюк разом з
деякими чиновниками-високопосадовцями можуть втратити совість, гідність та
повагу до себе. А для древнього українського народу ці категорії вибрані давно
і надовго, можливо й назавжди, і не стали такими, що легко втрачаються. Історія
України є цьому беззаперечним доказом. Держава, яка ігнорує вибір народу,
приречена на небуття.
Немає коментарів:
Дописати коментар