Чи можливо зупинити сьогоднішнє зубожіння народу без війни?

Моя відповідь на це запитання – ні. Неможливо. Я не прихильник війни. Разом з тим, я не знаю ніякої іншої можливості вирватись зі злиднів мирним шляхом з посмішкою на вустах. Я не претендую на істину і готовий визнати свою помилку, якщо вона є в моїх міркуваннях. Для того, щоб зупинити процес зубожіння народу і знайти шлях виходу із нього насамперед потрібно проаналізувати і правильно оцінити події, що відбуваються в країні. Останні роки ми чуємо багато різних слів від влади про події навколо нас: реформи, оптимізація, удосконалення, деолігархізація, децентралізація, скорочення, анексія, корупція і т.ін. Але після всіх цих благозвучних слів наше життя стає все важчим і біднішим, все більш принизливим. А що ж насправді відбувається в нашій країні?

Джерелом достатку людини є її здоров’я, праця та природні ресурси. Кількість кожного з компонентів впливає на розмір достатку. Як кажуть: чим більше, тим краще. І навпаки. Це ствердження в однаковій мірі стосується і окремої людини, і будь-якої спільноти, і цілого народу. Чому сьогодні український народ живе бідно і його матеріальне становище постійно погіршується? Що нам заважає жити краще? Знайти відповідь на ці запитання не так вже й складно. Якщо в країні абсолютна більшість її населення живе в достатку і щасливо, а одна (декілька) окремо взята людина бідна і нещасна, то причини її бідності і нещастя треба шукати в ній самій. Такими причинами можуть бути відсутність здоров’я або неможливість чи небажання працювати. Якщо ж в країні значна частина, або навіть більшість її населення, живуть в нещасті і злиднях, то причина цього явища лежить не в окремо взятих людях, а в суспільному устрої, тобто в суті влади та держави. Тут було б доречним зробити невеличкий відступ від теми. Протягом всього свідомого життя я спостерігав, як в молодості людина для досягнення  своєї мети досить часто вибирає найлегший і найпростіший шлях, не обтяжуючи себе вимогами закону та моралі. В підліткові роки, коли хотілось покурити, а купити цигарок не було за що, я був серед тих однолітків, які безсоромно і відносно легко викрадали їх з прилавків тютюнових кіосків. Коли підріс, став працювати і заробляти гроші, мої погляди не дуже змінились. Проходячи повз якої-небудь суспільної або державної речі, що «погано лежала» я міг її привласнити собі, особливо не переймаючись моральністю свого вчинку. Якби мене було обрано президентом або призначено прем’єр-міністром уряду чи працював би я на цих державних посадах з поглядами переконаного альтруїста? Не впевнений. До чого я веду? Законослухняний громадянин може легко перетворитись в звичайнісінького злодія при належних умовах для крадіжки і відсутності покарання за скоєний злочин, тоді як зворотний процес легким і простим не буває ніколи. Немовля легко звикає до харчування молоком з пляшечки через соску і майже ніколи добровільно від неї не відмовляється, крім випадку, коли наступна соска буде мати ширший отвір.

Повертаючись до теми нашої розмови спробуємо розібратись, що відбувалось і відбувається останню чверть століття з майном і ресурсами України, єдиним власником яких є український народ. 24 роки тому влада і держава, які дістались нам у спадщину після розпаду СРСР, почали створювати, і до сьогоднішнього дня вдосконалюють умови для власного надмірного збагачення. Протягом цього часу перестав існувати найбільший в світі Чорноморський торгівельний флот з його тисячами кораблів, багатомільярдною інфраструктурою і сотнями тисяч висококваліфікованих фахівців. Ця держава відмовилась від ядерної зброї з її управлінським, науковим, інженерним та тиловим забезпеченням разом з унікальними кадрами багатомільярдною вартістю. Зникли цілі галузі промислового виробництва, не говорячи про тисячі окремих великих фабрик і заводів, руїни яких заростають бур’яном. Відбулося реформування армії і флоту, котре закінчилось втратою і армії, і флоту, разом з танками, літаками, кораблями, будівлями, спорудами і цілими військовими містечками. Продовжується реформування медицини, освіти та культури, одним з наслідків якого є катастрофічний стан здоров’я населення і, зокрема, школярів, тільки 10 відсотків котрих можна віднести до умовно здорових. Відбулася анексія Криму. Готується введення особливого статусу окремих районів Донбасу та вдосконалення Конституції України. Внаслідок всіх цих і їм подібних процесів з цілком благозвучною назвою на кшталт слів, згаданих на початку цієї статті, український народ втратив не тільки більшість свого промислового виробництва, матеріальних цінностей та природних ресурсів, а і значну частину власної території разом з її багатомільйонним населенням. Більш того, державний борг України за роки незалежності вже став співрозмірним з її річним ВВП. Всі ці події мають одну цілком просту і зрозумілу назву. Це звичайнісіньке ПОГРАБУВАННЯ українського народу його владою та державою. За 70 років свого життя мені жодного разу не довелось зустріти злодія, який прийшов до потерпілого і власноруч повернув йому вкрадене у нього напередодні. І ніколи не чув про таке. Абсолютно всі, без жодного винятку, українські мільярдери і мільйонери, що розплодились за роки незалежності мов гриби після теплого рясного дощу, незалежно від своїх державних посад, давно вважають статки, якими сьогодні володіють, своєю власністю, і навіть думки не мають повернути все це у власність тому, кому ці багатства належать – українському народу.

Саме тому моя відповідь на запитання винесене в заголовок цієї статті – ні. Це неможливо. Або ми продовжуємо терпіти пограбування та знущання від влади, або повертаємо втрачене силою. Третього не дано.