Публікуючи статтю «Чи можливо зупинити сьогоднішнє
зубожіння народу без війни?» я не ставлю за мету розпалити всепожираюче вогнище
громадянської війни і закидати мені цього не варто. Я реаліст і прекрасно
усвідомлюю, що однією чи навіть сотнею статей війни не розпалити. Слово здатне
прискорити або пригальмувати певні процеси в суспільстві – це очевидно. Але
слово ніколи не замінить справи. Можна досить довго і голосно, навіть великим
хором, кричати «цукор! цукор!...», але в роті від цього солодше не стане. Мета
цієї публікації зняти рожеві окуляри з очей і лапшу з вух тієї частини
довірливих українців, які називають речі своїми іменами, хочуть жити в
реальному житті, правильно оцінювати навколишні події та приймати адекватні
рішення. Для тієї частини моїх земляків, яким комфортніше біля екрану
телевізора під час передач про нові значні досягнення влади у вигляді чергового
кредиту МВФ та турботливих українських роботодавців, ніж перед прилавком
продуктового магазину або на ринку, мої статті навряд чи викличуть певний
інтерес.
А що стосується громадянської війни в Україні, то, на мій
погляд, це лише питання часу. Її багаття вже давно складене ахметовими,
кравчуками, лазаренками, симоненками…
Невже у нас не існує можливості розібрати це багаття і не
дати йому розгорітись? Звичайно, існує. Це – бажання гаранта Конституції
України, або, як прийнято сьогодні говорити, його політична воля. Але таке його
бажання це вже щось з телевізійного життя, з області фантастики.
Немає коментарів:
Дописати коментар