НЕСПРИЙНЯТТЯ ОЧЕВИДНОГО

   Вихід на заміну на останніх хвилинах матчу Україна-Іспанія 18-річного Олександра Зінченко сколихнув в українському медіа просторі бурю емоцій, домислів та пліток. З часом замість емоційних заяв почали з’являтись цілком усвідомлені «експертні» оцінки. Так, 18 жовтня в ефірі інформаційно-аналітичної програми «Великий футбол» її ведучий пан Денисов назвав вихід на футбольне поле в складі національної збірної України молодого українського футболіста «процесом натуралізації»?! Що це? Нерозуміння телеведучим значення цього терміну, елементарна безграмотність чи звичайна обмовка? І Ви, шановний читач, і я прекрасно розуміємо, що це не те, і не інше.

   Дійсність полягає в тому, що українці в своєму домі і на своїй землі проживають разом з громадянами України, вважаючими себе «рускім міром», які ніколи не визнавали Україну і невідомо, чи визнають її, як суверенну державу, навіть тоді, коли вона такою стане в повній мірі. Це історичний факт. Це об’єктивна реальність, яка існує незалежно від того, як до неї відноситись. Про причини цього явища я писав в статті «Про небратські стосунки між сусідами». Причини відомі. Наразі я про інше. Сьогодні українці в Україні проживають разом з людьми діаметрально протилежних поглядів. Досить часто не тільки в місцях громадського користування, а і у власному домі можна почути сперечання з нагоди, здавалося б, очевидної події. Думаю, що наші політики, які вважають себе елітою української нації і протягом двох десятиліть переконували нас, що Схід і Захід разом, що українці з росіянами навіки браття, зробили нам медвежу послугу. Сьогоднішня реальність в Україні дозволяє людині з українським паспортом використовувати державний прапор, як ганчірку для того, щоб прикрити «нужник» на період передвиборчої кампанії. Перед Вами фотографії приміщення гауптвахти (військової тюрми) з часів хазяйнування на Житомирщині німецьких окупантів. В радянські часи це теж була гауптвахта і трибуна для проведення військових парадів. В роки незалежності – невідомо що, в тому числі і місце для справляння нужди за відсутністю громадського туалету.

   

 Під час агітації

До початку і після закінчення передвиборчих заходів

      Мені боляче спостерігати, як місцева влада перефарбувала паркани, поручні мостів, опори нічного освітлення в кольори державного прапору. Собакам байдуже на який колір пісять. Таке враження, що деяким двоногим істотам теж.

Гидко дивитись на викинутий на узбіччя дороги з вікна проїжджаючого автомобіля пакет з домашнім сміттям і на моє зауваження чути у відповідь: «тєбє нада, ти і убірай». Це ненормально, коли в одному будинку, в одній країні живуть люди, один з яких будує, а другий – руйнує. Держава при цьому робить вигляд, що все в порядку. Я не вважаю, що це і є той порядок, який потрібен українцям.